Соціальні історії: як написати історію з картинками

Соціальна історія — це коротка розповідь, часто з картинками, яка спокійно й точно пояснює дитині певну ситуацію: що відбуватиметься, хто там буде і чому. Її пишуть для конкретної дитини і читають заздалегідь, у спокійний момент. Найчастіше соціальні історії допомагають перед чимось новим: першим днем у садочку, візитом до лікаря чи зміною звичного розпорядку.

Що таке соціальна історія

Метод соціальних історій (Social Stories™) створила американська педагогиня Керол Грей (Carol Gray). Наприкінці 1980-х вона почала писати короткі історії для своїх учнів, щоб передати їм інформацію, яку інші люди вважають «самоочевидною». Згодом вона описала десять критеріїв, які відрізняють соціальну історію від звичайної інструкції чи списку правил. Офіційне визначення та матеріали — на сайті Керол Грей.

Головна думка методу: історія описує, а не наказує. Вона дає дитині точну, зрозумілу і безпечну інформацію терплячим, доброзичливим тоном. Грей також радить, щоб щонайменше половина історій відзначала те, що дитині вже вдається, — тобто були про успіхи, а не тільки про труднощі.

Кому і коли це допомагає

Соціальні історії найчастіше використовують із дітьми з аутизмом, але вони корисні кожному, кому важко зрозуміти неписані правила чи передбачити, що буде далі. Їх читають і дітям, які не читають самі: дорослий читає вголос, а картинки несуть основний зміст. Типові ситуації:

• щось нове: перший день у садочку чи школі, переїзд, новий гурток;
• візит до лікаря, стоматолога, перукаря;
• зміна розпорядку: інший вчитель, свято, поїздка;
• ситуація, яка вже засмучує дитину і, можливо, пов’язана з непорозумінням;
• досягнення, яке варто відзначити: «Я навчився чекати своєї черги на гірці».

Як написати коротку соціальну історію

1. Подивіться очима дитини. Поспостерігайте і розпитайте тих, хто її добре знає: що саме в цій ситуації незрозуміле чи лякає? Часто велика проблема зводиться до однієї деталі — гучного звуку, незнайомої кімнати, очікування.
2. Зберіть факти. Дайте відповідь на запитання хто, що, де, коли, чому і як. Пишіть лише те, що справді буде, — без обіцянок, яких не можете дотримати.
3. Дайте назву і три частини. Назва позитивна і проста («Я йду до лікаря»), далі вступ, основна частина з подробицями і спокійне завершення.
4. Пишіть від першої або третьої особи. «Я», «ми», «діти» — а не «ти мусиш». Уникайте слів «погано», «не можна», «треба».
5. Більше описуйте, менше підказуйте. За правилом Грей описових речень має бути щонайменше вдвічі більше, ніж речень-підказок. Підказку формулюйте м’яко: «Я можу спробувати…».
6. Додайте картинки. Одна думка — одна сторінка і одне зображення. Фото справжнього місця, людей і предметів часто зрозуміліші за малюнки. Як підібрати зображення, читайте в статті про комунікативні картки.
7. Читайте разом заздалегідь. У спокійний момент, кілька разів до події. Потім перегляньте історію: що спрацювало, що змінити.

Типові помилки

• Історія-наказ. «Я не буду кричати в лікарні» — це правило, а не пояснення.
• Неточність. «Укол зовсім не болить» може виявитися неправдою. Чесніше: «Іноді укол трохи щипає. Це триває недовго».
• Чужі почуття як докір. «Мама сердиться, коли я…» перекладає на дитину відповідальність за емоції дорослого.
• Задовга історія. Для малюка вистачить 5–8 коротких сторінок.
• Читання в розпал кризи. Історію читають, коли дитина спокійна, а не як реакцію на зрив.
• Готовий текст з інтернету без змін. Чужа історія не знає імені вашої лікарки, кольору стін у кабінеті й улюбленої іграшки дитини.

Приклад

Соціальну історію добре поєднувати з візуальним розкладом: історія пояснює, що відбуватиметься, а розклад показує порядок кроків. А слова на зразок «стоп», «допоможи», «ще» з ядрової лексики дають дитині змогу відповісти. Більше про загальний підхід — у статті «Що таке АДК».

Питання, які часто ставлять батьки

Якої довжини має бути історія?

Такої, щоб дитина дослухала її з цікавістю. Для дошкільнят це зазвичай кілька коротких сторінок по одному-два речення. Для старших можна писати довше.

Як часто її читати?

Перед новою подією — кілька разів за кілька днів. Коли ситуація стала звичною, історію читають рідше, а згодом можна переписати її на історію-похвалу.

Чи підійде історія дитині, яка не говорить і не читає?

Так. Дорослий читає вголос, дитина гортає сторінки й дивиться на картинки. Можна додати озвучений текст, щоб дитина могла прослухати історію сама.

Чим соціальна історія відрізняється від візуального розкладу?

Розклад показує, що за чим іде. Історія пояснює, що відбувається, чому і як можуть почуватися люди поруч. Вони добре доповнюють одне одного.

Чи можна писати про емоції?

Так, описово і без оцінок: «Деякі діти хвилюються перед новим місцем. Це буває». Речення про думки й почуття інших людей допомагають дитині зрозуміти, що відбувається навколо.