Комунікативні картки: як почати з картинок

Комунікативні картки — це окремі картинки з підписом, кожна з яких означає слово чи думку: «пити», «гуляти», «мама», «допоможи». Дитина показує картку, торкається її або дає вам — і ви розумієте, чого вона хоче. Почати можна з 5–6 карток для однієї ситуації, з фотографіями речей, які дитина бачить щодня. Головне — щоб картки були поруч саме тоді, коли є що сказати.

Що таке комунікативні картки

Одна картка — одне слово: зображення і короткий підпис під ним. Картки бувають паперові, заламіновані, на кільці чи на липучках, а бувають на телефоні чи планшеті, де картка після дотику ще й звучить уголос. Це один із найпростіших засобів альтернативної та додаткової комунікації (АДК).

Картки — це «цеглинки». Якщо зібрати кілька з них на одному аркуші чи екрані, вийде комунікативна дошка, на якій можна складати фрази. Ті самі картинки, викладені по порядку, стають візуальним розкладом.

Фото чи символи

• Фотографії показують саме ваші речі: ваш кухоль, ваш під’їзд, вашого кота. Їх легко впізнати, тому з них часто починають. Фотографуйте один предмет на простому, спокійному тлі, без зайвих деталей.
• Символи — це намальовані картинки в одному стилі. Вони зручні для слів, які не сфотографуєш: «ще», «не», «стоп», «допоможи», «боляче», «моя черга». Ще одна перевага: однаковий вигляд у всіх наборах.
• Справжні предмети інколи використовують замість картинок — наприклад, ложку перед їжею. Це теж частина АДК.

Якщо сумніваєтеся, почніть із фото, а потім подивіться, що дитина розуміє краще. Багато дітей користуються і фото, і символами водночас.

Для кого вони

Картки підходять дитині, яка ще не говорить або говорить кілька слів, і дитині, яку важко зрозуміти чужим людям. Вони допомагають і тоді, коли слова «зникають» від утоми чи хвилювання. Картками зручно пропонувати вибір навіть дитині, яка говорить: дві картинки перед очима інколи простіше, ніж запитання на слух.

Перший набір карток

1. Оберіть одну ситуацію. Перекус, купання, гра — щось, що відбувається щодня.
2. Зробіть 5–6 карток. Кілька речей, які дитина любить (улюблений сік, м’ячик), і кілька «робочих» слів: «ще», «досить», «допоможи», «ні».
3. Сфотографуйте свої речі. Одна річ — одна картка. Підпис зробіть великими літерами: він потрібен дорослим, щоб усі називали картку однаково.
4. Зробіть картки достатньо великими. Такими, щоб дитині було легко їх узяти чи влучити пальцем.
5. Захистіть від води й зубів. Заламінуйте або обклейте прозорим скотчем. Зробіть запасні копії найважливіших карток.
6. Покажіть, як картка працює. Беріть картку, кажіть слово й одразу давайте те, що на ній. Дитина має відчути: картка — це спосіб отримати своє.
7. Додавайте нові поступово. Коли бачите, що дитині чогось бракує, — зробіть ще одну картку.

Картки мають бути там, де вони потрібні

Картка, яку треба шукати по всій квартирі, не допоможе сказати «пити» в ту мить, коли хочеться пити. Тому розкладіть картки за місцями:

• картки з їжею — на дверцятах холодильника, на рівні очей дитини;
• картки для купання — у файлі на кахлі біля ванни;
• «гуляти» і «взуття» — біля вхідних дверей;
• набір «у дорогу» — на кільці чи шнурку в рюкзаку або на візочку.

Так дитина з часом сама знатиме, куди йти, щоб щось сказати.

Паперові чи на планшеті

Паперові картки дешеві, їх швидко зробити, вони не бояться розряджених батарейок і води, а картку можна просто віддати іншій людині. Але вони мовчазні, зношуються, і носити з собою сотню карток незручно.

Картки на планшеті чи телефоні промовляють слово вголос, тож дитину чути навіть із сусідньої кімнати. На одному пристрої вміщаються сотні карток, розкладених по папках, а нову картку можна зробити з фото за хвилину. Натомість пристрій треба заряджати й берегти від падінь.

Більшість родин поєднують обидва варіанти: планшет — як основний, паперовий набір — як запасний для басейну, пляжу чи моменту, коли сів акумулятор. Зручно, коли ті самі картинки є і на екрані, і на папері: дитині не доводиться вивчати їх двічі.

Приклад

Питання, які ставлять батьки

Скільки карток потрібно на початку?

Небагато. Для однієї ситуації часто досить 5–6. Важливіше, щоб ці картки були потрібні дитині щодня, ніж щоб їх було багато.

Дитина жує або рве картки. Що робити?

Заламінуйте їх, тримайте запасні копії і не сваріть за зіпсовану картку: знайомство з новою річчю часто починається з рота й рук. Якщо це заважає постійно, спробуйте картки на планшеті в захисному чохлі.

Дитина дає «не ту» картку. Як реагувати?

Відповідайте на ту картку, яку вона дала: «Ти дав “сік”. Ось сік». Так дитина дізнається, що кожна картка означає щось своє. Якщо вона відсуває сік, покажіть інші варіанти: «Хочеш печиво? Ось картка “печиво”».

Де взяти картинки?

Сфотографуйте власні речі, візьміть готові набори символів, зокрема українською, або намалюйте від руки — проста картинка краща, ніж жодної. У застосунках для АДК картки можна зробити з фото з камери або обрати з бібліотеки зображень.

Як поєднати картки з іншими засобами?

Окремі картки добрі для перших прохань і вибору. Коли слів стає більше, їх зручно зібрати на комунікативній дошці і додати слова, що підходять до будь-якої ситуації, — ядрову лексику.